Зазвичай це перший аналіз, який здає людина, коли проходить диспансеризацію або на початку будь-якої діагностики. Його застосовують для загальної оцінки стану здоров’я, діагностики анемії, запалення і безлічі інших параметрів.
Під час чергового медогляду.
Під час вагітності: відповідно до зміни кількості еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів, співвідношення їх різновидів, рівня гемоглобіну, швидкості осідання еритроцитів у крові можна визначити стан організму вагітної жінки.
Перед щепленням: для того, щоб переконатися у відсутності запального процесу організму.
Коли лікар має підозру на гематологічну патологію.
При ГРВІ для диференціації бактеріальної та вірусної інфекції.
За умов підозри на глистяну інвазію.
При відхиленнях кількості лейкоцитів від референтних меж за даними дослідження крові, виконаного на гематологічному аналізаторі.
Виключити з раціону алкоголь за 24 години до дослідження.
Не вживати їжу протягом 8 годин до дослідження, можна пити чисту негазовану воду.
Виключити фізичне та емоційне перенапруження протягом 30 хвилин до дослідження.
Не палити протягом 30 хвилин до дослідження.
Обговоріть з лікарем прийом лікарських препаратів напередодні і в день проведення дослідження крові, а також інші додаткові умови підготовки.
Не здавайте аналіз крові відразу після рентгенографії, флюорографії, УЗД, фізіопроцедур.
Загальний аналіз з ШОЕ – це один з найбільш часто виконуваних аналізів в медичній практиці. Сьогодні це дослідження автоматизоване і дозволяє отримати детальну інформацію про кількість і якість клітин крові: еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів. З практичної точки зору лікаря в першу чергу слід зосередити свою увагу на наступних показниках цього аналізу:
HGB (hemoglobin) – гемоглобін;
MCV (mean corpuscular volume) – середній об’єм еритроцитів;
RDW (RBC distribution width) – розподіл еритроцитів за об’ємом;
Загальна кількість еритроцитів;
Загальна кількість тромбоцитів;
Загальна кількість лейкоцитів;
Швидкість осідання еритроцитів, ШОЕ. Показник ШОЕ залежить від співвідношення білкових фракцій крові і кількості еритроцитів.
Визначення показників клінічного аналізу крові дозволяє діагностувати такі стани, як анемія / поліцитемія, тромбоцитопенія / тромбоцитоз і лейкопенія / лейкоцитоз, які можуть як бути симптомами якого-небудь захворювання, так і виступати в якості самостійних патологій.
При інтерпретації аналізу слід враховувати такі особливості:
У 5% здорових людей показники аналізу крові відхиляються від прийнятих референсних значень (межі норми). З іншого боку, у пацієнта може бути виявлено значне відхилення від його звичайних показників, які при цьому зберігаються в межах прийнятих норм. З цієї причини результати тесту повинні інтерпретуватися в контексті індивідуальних звичайних показників кожної конкретної людини.
Показники крові залежать від раси і статі. Так, у жінок кількісні і якісні характеристики еритроцитів нижче, а кількість тромбоцитів вище, ніж у чоловіків
Лейкоцити – це гетерогенна популяція ядерні клітин крові, які є найважливішою частиною імунної системи людини і грають роль в процесах запалення, алергії і протипухлинної захисту. Виділяють п’ять типів лейкоцитів, кожен з яких виконує свої специфічні функції: три види гранулоцитів (еозинофіли, базофіли, нейтрофіли), моноцити і лімфоцити. Вивчення лейкоцитарної формули в мазку периферичної крові є підрахунок кількості різних видів лейкоцитів і оцінку їх морфологічних властивостей. Для дослідження може використовуватися як венозна, так і капілярна кров.
Забарвлення мазка крові спеціальними барвниками дозволяє розрізняти клітини і внутрішньоклітинні структури, крім того, різні види лейкоцитів неоднаково сприйнятливі до деяких барвників і фарбуються по-різному, що разом з відмінностями в їх морфологічних властивостях (форма ядра, розміри і наявність внутрішньоклітинних гранул) дозволяє диференціювати основні види лейкоцитів при вивченні мазка за допомогою мікроскопа. Традиційно підрахунок проводять на сто клітин і отримані цифри записують у відсотках. Знаючи загальну кількість лейкоцитів, відсотки можна перерахувати в абсолютні значення, які набагато більш об’єктивно відображають стан лейкоцитарної популяції.
Гранулоцити називаються так тому, що містять у своїй цитоплазмі гранули, в яких містяться біологічно активні речовини, необхідні для виконання лейкоцитами своїх захисних функцій.
Виділяють три типи гранулоцитів:
Зрілі нейтрофіли мають сегментоване на 4-5 зубчики ядро і гранули, яке при фарбуванні за Романовським – Гімзою фарбуються в фіолетовий колір. Сегментоядерні нейтрофіли складають основну частину лейкоцитів периферичної крові. У набагато меншій кількості в крові можуть зустрічатися нейтрофіли попередньої стадії дозрівання – паличкоядерні (з ще не розділеним на дольки ядром). Клітини більш ранніх етапів дозрівання (метамієлоцити, міелоціти і інші) можуть з’являтися в мазку крові у виняткових випадках – наприклад, при важких інфекційних захворюваннях, коли кістковий мозок викидає на боротьбу з інфекцією ще не дозрілі клітини (це називається зрушенням лейкоцитарної формули вліво), а також при хронічному мієлолейкозі.
Еозинофіли беруть участь в протипаразитарні імунітет і розвитку алергічних реакцій. В їх гранулах, які фарбуються в оранжево-рожевий колір, містяться медіатори алергії і запалення. Еозинофіли відрізняються від нейтрофілів також за будовою ядра – воно у них двудольчате.
Базофіли – гранулоцити, які беруть активну участь в алергічних реакціях негайного типу. Вони мають S-образне несегментоване ядро, яке нерідко не видно через великі гранули інтенсивного синього кольору, що містять медіатори алергії.
Лімфоцити – клітини з великим ядром, практично позбавлені цитоплазми. При фарбуванні за Романовським – Гімзою їх ядро забарвлюється в інтенсивний пурпурно-фіолетовий колір, а цитоплазма в синьо-блакитний. Лімфоцити беруть участь в більш складних реакціях імунітету, пов’язаних з впізнаванням своїх і чужих антигенів, виробленням антитіл. Існує три класи лімфоцитів: Т-лімфоцити, В-лімфоцити і NK-клітини ( “натуральні кілери”), проте стандартне забарвлення не дозволяє їх розрізняти, для цього використовуються більш складні в технічному відношенні методи (наприклад, імунофенотипування).
Моноцити – відносно великі лейкоцити, що містять несегментоване бобовидне ядро і, на відміну від лімфоцитів, велику кількість цитоплазми. Ядро при фарбуванні за Романовським – Гімзою набуває пурпурно-червоного кольору, а цитоплазма – мутний блакитно-сірий. Основна функція моноцитів – фагоцитоз, тобто поглинання і перетравлення мікроорганізмів, власних відмерлих клітин і т.п.
Перераховані вище типи лейкоцитів зустрічаються в мазку периферичної крові в нормі. При деяких захворювання в кров з кісткового мозку можуть виходити клітини, яких в нормі в мазку бути не повинно: наприклад, бласти – морфологічний субстрат гострого лейкозу. У висновку до дослідження обов’язково вказується кількість і по можливості морфологічні особливості атипових клітин.
Крім підрахунку кількості клітин, лікар лабораторної діагностики при мікроскопії мазка крові зазначає зміни морфології лейкоцитів:
Токсогенна зернистість нейтрофілів – всередині клітин присутні темні великі грубі гранули, які утворюються в результаті коагуляції ( “зварювання”) білка цитоплазми під впливом продуктів інтоксикації.
Вакуолізація цитоплазми – також обумовлена важкою інтоксикацією, під впливом якої в клітині виникає жирова дистрофія, а при фіксації мазка спиртом крапельки жиру розчиняються і клітини набувають характерного вигляду.
Тільця Князькова – Справі – великі блідо-блакитні ділянки цитоплазми нейтрофілів, вільні від специфічних гранул. Також зустрічаються при запальних захворюваннях, сепсисі.
Гіперсегментація ядер нейтрофілів – більше п’яти сегментів в ядрі може бути вродженою особливістю (в такому випадку не має клінічного значення), а також наслідком дефіциту вітаміну В12 або фолієвої кислоти.
Аномалія лейкоцитів Пельгера – вроджене порушення дозрівання нейтрофілів, що виявляється зменшенням сегментації їх ядер. Зрілі нейтрофіли містять несегментоване або двохсегментне ядро. Це не супроводжується порушенням фізіологічних властивостей нейтрофілів.
Тіні Боткіна – Гумпрехта – напівзруйновані ядра лейкоцитів із залишками ядерець, виходять в процесі приготування мазка з пухлинних клітин при хронічному лімфолейкозі