Вірус гепатиту С, антитіла IgG (anti-HCV-IgG)

Для діагностики вірусного гепатиту С.
Для диференціальної діагностики гепатитів.
Для виявлення раніше перенесеного вірусного гепатиту С.

При симптомах вірусного гепатиту і підвищенні рівня печінкових трансаміназ.
Якщо відомо про перенесений гепатит неуточненої етіології.
При обстеженні людей з групи ризику по зараженню вірусним гепатитом С.
При скринінгових обстеженнях.

Виключити з раціону жирну їжу протягом 24 годин до дослідження.
Не палити за 30 хвилин до дослідження.

Вірус гепатиту С (ВГС) – РНК-вмісний вірус із сімейства Flaviviridae, який вражає клітини печінки і викликає гепатит. Він здатний розмножуватися в клітинах крові (нейтрофілах, моноцитах і макрофагах, В-лімфоцитах) і асоційований з розвитком кріоглобулінемії, хвороби Шегрена і В-клітинних лімфопроліферативних захворювань. Серед усіх збудників вірусних гепатитів у ВГС найбільшу кількість варіацій, а завдяки високій мутаційної активності він здатний уникати захисних механізмів імунної системи людини. Існує 6 генотипів і безліч субтипів вірусу, які мають різні значення для прогнозу захворювання і ефективності противірусної терапії.
Основний шлях передачі інфекції – через кров (при переливанні елементів крові і плазми, пересадці донорських органів, через нестерильні шприци, голки, інструменти для татуювання, пірсингу). Ймовірна передача вірусу при статевому контакті і від матері дитині під час пологів, але це відбувається рідше.
Гострий вірусний гепатит, як правило, протікає безсимптомно і залишається невиявленим в більшості випадків. Тільки у 15% інфікованих захворювання протікає гостро, з нудотою, ломотою в тілі, відсутністю апетиту і втратою ваги, рідко воно супроводжується жовтяницею. У 60-85% заражених розвивається хронічна інфекція, що в 15 разів перевищує частоту хронізації при гепатиті В. Для хронічного вірусного гепатиту С характерна “хвилеподібність” з підвищенням печінкових ферментів і слабко виражені симптомами. У 20-30% хворих захворювання призводить до цирозу печінки, збільшуючи ризик розвитку печінкової недостатності і гепатоцелюлярної карциноми.
Специфічні імуноглобуліни виробляються до ядра вірусу (нуклеокапсідного білку core), оболонці вірусу (нуклеопротеїн Е1-Е2) і фрагментами геному вірусу гепатиту С (неструктурних білків NS). У більшості хворих ВГС перші антитіла з’являються через 1-3 місяці після інфікування, але іноді можуть бути відсутніми в крові більше року. У 5% випадків антитіла до вірусу так ніколи і не виявляються. При цьому про ВГC буде свідчити виявлення сумарних антитіл до антигенів вірусу гепатиту С.
У гострий період хвороби утворюються антитіла класів IgM та IgG до нуклеокапсідний білку core. У період латентного перебігу інфекції і при її реактивації в крові присутні антитіла класу IgG до неструктурних білків NS і нуклеокапсідний білку core.
Після перенесеної інфекції специфічні імуноглобуліни циркулюють в крові 8-10 років з поступовим зниженням концентрації або зберігаються довічно в дуже низьких титрах. Вони не захищають від вірусної інфекції і не знижують ризику повторного зараження і розвитку захворювання.