Для виявлення генетичної резистентності до вірусних інфекцій та ефективність лікування хронічного гепатиту С препаратами рибавирин (“Ребетол”) і PEG-інтерферон (“ПегІнтрон”). Поліморфізм IL28B визначає як ймовірність мимовільної елімінації вірусу, так і відповідь на противірусну терапію.
Перед початком терапії хронічного гепатиту С – прогнозування відповіді на лікування; при виборі тактики лікування хронічного гепатиту С.
Не потребує підготовки
Вірус гепатиту С в основному передається через кров. Ним уражено близько 3% населення світу. Інфекція викликає гострий гепатит і характеризується відсутністю достатньої імунної відповіді. У 50-80% випадків він переходить в хронічну форму і призводить до цирозу печінки і гепатоцелюлярної карциноми.
В даний час в якості противірусної терапії (ПВТ) гепатиту С найбільш часто застосовується поєднання двох препаратів – інтерферону-альфа ( “PEG-інтерферону”) і рибавірину, що підтверджується міжнародними дослідженнями і клінічною практикою. Основним завданням противірусної терапії є профілактика цирозу печінки і гепатокарциноми. Курс лікування хронічного вірусного гепатиту С триває 16-72 тижні. При такому тривалому застосуванні даних препаратів розвивається ряд виражених побічних ефектів, так що в деяких випадках лікування доводиться припинити. Ефективність противірусної терапії залежить від багатьох чинників: генотипу вірусу, вихідного вірусного навантаження, тривалості інфікування, обміну заліза в організмі, активності трансаміназ, надлишкової маси тіла, стеатозу печінки, інсулінорезистентності, віку, статі, алкогольної і наркотичної залежності, супутніх захворювань, наявності вираженого фіброзу.
Досягнення стійкої вірусологічної відповіді, а також визначення ризику побічних реакцій при прийомі противірусних препаратів дуже важливі для хворого. Останнім часом, щоб оцінити ефективність початкової або повторної ПВТ, використовують індивідуальний генетичний фактор – статус гена IL28B. Найбільше діагностичне значення він має при лікуванні ХГС, викликаного 1-м генотипом вірусу. При ХГС, викликаному 2-м і 3-м генотипами вірусу, поліморфізм гена IL28B має значення лише для пацієнтів, у яких не досягнута швидка вірусологічна відповідь (відсутність РНК вірусу гепатиту С на 4-му тижні лікування).
Розподіл генотипів IL28B відрізняється в різних популяціях по всьому світу і пояснює різну ефективність противірусної терапії PEG-інтерферону і рибавірином в етнічних групах.
Генетичне дослідження рекомендується виконувати перед початком противірусної терапії для прогнозу ефективності терапії і при виборі тактики лікування.
При виявленні у пацієнта генотипу СС спостерігається: дво-триразове збільшення ймовірності формування УВО на ПВТ; вірусне навантаження (кількість вірусу в крові) до лікування вище, ніж у носіїв алелей ТТ і СТ.
Генотип СС переважно виявляється серед людей зі спонтанним завершенням інфекції. Для пацієнтів з генотипами С / Т і Т / Т характерно зниження ймовірної відповіді на ПВТ, тобто низька ефективність лікування.