Для діагностики ЦМВІ;
для визначення терміну первинного інфікування цитомегаловірусом;
для отримання даних про давність інфікування цитомегаловірусом;
для диференціальної діагностики первинного інфікування від хронічної форми і активної форми ЦМВІ в період реактивації (загострення) персистентної інфекції;
для підтвердження або виключення недавнього інфікування цитомегаловірусом вагітних жінок або жінок, які планують вагітність, у комплексній лабораторній діагностиці ЦМВІ.
При підозрі на ЦМВІ і при її клінічних проявах;
при необхідності оцінки тривалості ЦМВІ і давності інфікування цитомегаловірусом;
при визначенні терміну первинного інфікування та отриманні даних про давність інфікування цитомегаловірусом;
при підозрі на ЦМВІ у вагітних жінок;
при плануванні вагітності – для профілактики зараження плода;
при обстеженні дітей, що народилися від матерів з ЦМВІ (рекомендується проведення дослідження у дітей старше шестимісячного віку);
при позитивних результатах визначення антитіл до цитомегаловірусу класів IgM та IgG.
Виключити з раціону жирну їжу протягом 24 годин до дослідження.
Не палити за 30 хвилин до дослідження.
Цитомегаловірус (Cytomegalovirus) відноситься до сімейства герпес-вірусів людини, роду Cytomegalovirus, і є збудником цитомегаловірусної інфекції. Це широко поширена інфекція людини, що характеризується легким, безсимптомним перебігом у людей в звичайних умовах, з нормально функціонуючою імунною системою. Особливе клінічне значення вона набуває у осіб з патологією імунної системи, імунодефіцитними станами та у вагітних жінок через ризик внутрішньоутробного інфікування плода.
Носійство цитомегаловірусу визначається у 60-90% дорослого населення. ЦМВІ входить в групу TORCH-інфекцій (переклад перших букв латинських токсоплазми – Toxoplasma, краснухи – Rubella, цитомегаловірусу – Cytomegalovirus, герпесу – Herpes), що є потенційно небезпечними для розвитку плода і викликають важкі ураження органів у новонароджених дітей. Цитомегаловірус може виявлятися у 0,2-2,2% новонароджених і є провідною причиною вроджених інфекцій у всьому світі. Приблизно у 10% таких дітей розвиваються клінічні ознаки захворювання з народження, у частині – протягом перших десяти років життя.
Цитомегаловірус відноситься до ДНК-вмісних вірусів. Він має здатність до повільного поширення в культурі інфікованих клітин, змінюючи і збільшуючи розміри клітин (явище цитомегалії). Джерелом інфекції є людина, яка виділяє вірус через різні біологічні рідини. До них відносяться кров, слина, сеча, грудне молоко, цервікальний і вагінальний секрет, насіннева рідина, ліквор, вміст шлунково-кишкового тракту та інші секрети. Інфекція передається повітряно-крапельним, контактним, статевим шляхом, в результаті переливання крові від інфікованого донора. Можливо також зараження при трансплантації органів і вертикальний шлях передачі, від інфікованої жінки до дитини під час вагітності або пологів. Тривалість інкубаційного періоду захворювання часто встановити неможливо, так як більшість клінічних випадків не розпізнається і протікає в латентній, безсимптомній, формі. Слід зазначити, що для ЦМВІ характерна тривала персистенція збудника в організмі людини. Це призводить до того, що безліч людей є носіями цього виду інфекції протягом довгих років і, можливо, всього життя. При ослабленні імунної системи може відмічатися важкий перебіг захворювання.
Розрізняють придбану і вроджену форми ЦМВІ. Придбана форма інфекції протікає у вигляді гострого локалізованого процесу, схожого по клінічній симптоматиці з гострою респіраторною вірусною інфекцією або інфекційний мононуклеоз. Відзначається підвищення температури тіла, слабкість, загальне нездужання, біль в горлі, міалгії, збільшення шийних лімфатичних вузлів. У рідкісних випадках відзначаються ускладнення у вигляді артралгій, артритів, пневмонії, цитомегаловірусного гепатиту.
У дітей до трьох місяців життя, а також у осіб з патологією імунної системи (імунодефіцитними станами, ВІЛ-інфекцією, після трансплантації органів, лікування імуносупресивними препаратами, при злоякісних захворюваннях) ЦМВІ може протікати у важкій формі з розвитком серйозних ускладнень. При цьому розвиваються важкі ураження легень, нирок, печінки, шлунково-кишкового тракту, нервової системи з розвитком вірусного енцефаліту. Вроджена форма ЦМВІ може виникати в результаті трансплацентарної передачі інфекції від матері плоду при інфікуванні жінки на ранніх термінах вагітності, безпосередньо перед вагітністю. Відзначається особлива небезпека інфекції при первинному інфікуванні жінки під час вагітності. При цьому у жінки відсутній імунітет до цитомегаловірусу і, отже, відзначається незахищеність здоров’я дитини. Розвивається гостра вроджена ЦМВІ, яка веде до мимовільного аборту або загибелі ембріона. При ураженні плоду на більш пізніх термінах вагітності розвивається геморагічний синдром з крововиливами в шкіру, внутрішні органи, головний мозок. Відзначається енцефаломаляція, церебральна кальцифікація, збільшення селезінки, печінки, гепатит. Можливо також зараження дитини під час пологів при проходженні родових шляхів. При хронічній вродженій ЦМВІ виникає фіброз внутрішніх органів і пороки розвитку: гідроцефалія, мікроцефалія, увеїт, сліпота, пороки серця, нейросенсорна втрата слуху та інші неврологічні порушення. Відзначається відставання і в неврологічному і психічному розвитку.
Діагностика ЦМВІ є комплексною і заснована на поєднанні анамнестичних, клінічних даних та результатах лабораторних досліджень. У зв’язку з тим що клінічна діагностика ЦМВІ в більшості випадків утруднена, методи лабораторної діагностики мають велике значення.
Антитіла класу IgG до цитомегаловірусу з’являються через 2-4 тижні після інфікування, їх рівень в крові зберігається до декількох років і може служити ознакою перенесеного захворювання. Даний клас антитіл може виявлятися при первинному інфікуванні, загостренні хронічної форми інфекції, при персистентной і латентної формах ЦМВІ.
Важливим значенням в діагностиці ЦМВІ є визначення авідності антитіл класу IgG до антигенів цитомегаловірусу. Авідність антитіл характеризує міцність зв’язування специфічних антитіл з антигенами збудника. Визначення авідності антитіл класу IgG необхідно для отримання даних про давність інфікування, можливого визначення тривалості перебігу ЦМВІ і терміну первинного інфікування. Це пов’язано з тим, що в перші три-чотири місяці після інфікування синтезуються антитіла з низькою авідності, тобто мають слабку міцність зв’язування антигенів. Потім починається вироблення антитіл з прикордонної (середньої) авідності і високоавідних антитіл. Низькоавідні антитіла свідчать про первинному інфікуванні і інфекції протягом останніх трьох-чотирьох місяців. Виявлення антитіл із середньою авідності свідчить про присутність антитіл як з низькою, так і з високою авідностю. Визначення антитіл з високою авідностю свідчить про давність перенесеної інфекції не менше трьох-чотирьох місяців назад до моменту дослідження. Антитіла з високою авідністю також визначаються в разі активної форми ЦМВІ в період реактивації (загострення) персистентної інфекції.
Важливо, що у новонароджених дітей в перші шість місяців життя можливе виявлення в крові материнських антитіл класу IgG, що робить скрутним і в ряді випадків недоцільним проведення даного дослідження на авідність. У осіб з патологією імунної системи, імунодефіцитними станами, ВІЛ-інфекцією результат дослідження може бути недостовірним внаслідок низького рівня антитіл класу IgG. В даному випадку рекомендується проведення додаткових тестів з виявлення ЦМВІ.