Бактеріологічне дослідження на стафілокок з антибіотикограмою

Для визначення доцільності лікування.
Для диференціації бактеріоносійства і небезпечного інфікування.
Для контролю за станом пацієнта після проведеного лікування.
Для того щоб підтвердити, що стафілокок є причиною виниклого захворювання (про це свідчать високі показники посіву).

Для визначення бактеріального навантаження та прийняття рішення про доцільність лікування.
Для вибору антибіотиків, які будуть ефективними у лікуванні.
Після проведення антибактеріальної терапії – не менше ніж через 2 тижні після закінчення курсу антибіотиків.
У деяких випадках перед госпіталізацією в стаціонар (з профілактичною метою).

Рекомендується вжити великий обсяг рідини (води) за 8-12 годин до збору мокротиння.
Дослідження рекомендується проводити до початку прийому антибіотиків та інших антибактеріальних хіміотерапевтичних препаратів.
Виключити прийом сечогінних препаратів протягом 48 годин до збору сечі (за погодженням з лікарем).
Виключити прийом проносних препаратів, введення ректальних свічок, масел, обмежити прийом медикаментів, що впливають на перистальтику кишечника (беладона, пілокарпін і ін.) і на забарвлення калу (залізо, вісмут, сірчанокислий барій), протягом 72 годин до збору калу.

Золотисті стафілококи (Staphylococcus aureus) – грампозитивні умовно-патогенні бактерії роду Staphylococcus, що є найчастішою причиною стафілококових, зокрема внутрішньолікарняних, інфекцій. Золотисті стафілококи в нормі можуть розташовуватися на шкірі, слизовій оболонці носа і рідше в гортані, піхві, кишечнику. Вони зустрічаються у 30% здорових людей.
Якщо у людини слабка імунна система або порушений нормальний склад мікрофлори, то при пошкодженні шкіри (слизових оболонок) золотистий стафілокок може призводити до різноманітних місцевих і системних інфекційно-запальних захворювань:
шкіри (карбункули, імпетиго, фолікуліт),
молочних залоз (мастит),
дихальних шляхів і ЛОР-органів (тонзиліт, гайморит, отит, фарингіт, ларинготрахеїт, пневмонія),
сечовивідних шляхів (уретрит, цистит, пієлонефрит),
травної системи (ентероколіт, апендицит, перитоніт, холецистит),
кістково-суглобової системи (остеомієліт, артрит).
В окремих випадках можлива генералізація інфекції з розвитком септикопіємії. Вироблений золотистим стафілококом ентеротоксин викликає харчові отруєння і синдром токсичного шоку. Основні джерела інфекції: здорові (носії) і хворі люди, домашні та сільськогосподарські тварини, а також їжа, що містить збудника інфекції (найчастіше це цукровмісні молочні продукти). Інфікування може відбуватися контактним і повітряно-пиловим шляхом. Можливе аутоінфікування.
Для ідентифікації золотистого стафілокока проводиться посів клінічного матеріалу на поживні середовища, де при наявності S. aureus через 18-24 години спостерігається зростання колоній золотистого кольору.
Визначення кількості бактерій може знадобитися, наприклад, щоб зрозуміти, чи потрібно проводити лікування: в деяких випадках, якщо кількість невелика, лікування не проводиться. Рішення про його необхідність залежить від клінічних проявів, а також від кількості стафілокока. При невеликому вмісті мікробів і відсутності симптоматики лікування може взагалі не знадобитися, т. я. і в нормі на слизовій можуть перебувати ці мікроби. Стафілокок в кишечнику виявляється постійно, це не привід для лікування, але якщо його кількість перевищено, тоді потрібні заходи (бактерія може викликати коліки і розлади). Стафілокок в мазку без симптомів вагініту також є нормою, в той час як великі кількості стафілокока в мазку, поряд з підвищенням лейкоцитів, вимагають лікування.
Наявність стафілокока не обов’язково означає інфекцію, це може бути безсимптомне носійство, наприклад при посіві мазків з носа та зіва носійством вважається кількість бактерій до 103. Однак вищі показники говорять нам про золотистий стафілокок як про причину захворювання, і це вже далеко не безсимптомне носійство.
Багато що залежить від віку пацієнта. Наприклад, золотистий стафілокок в кількості 104 є цілком нормальним показником для дітей старше 1 року, але у грудних дітей в такій кількості вже потребує лікування.
У будь-якому випадку наявність стафілокока при відсутності симптомів хвороби – ще не привід до призначення ліків.
Кількість стафілокока може визначатися до і після лікування. Якщо з’ясовується, що ріст збудника інтенсивний, значить, інфекція набирає обертів, попередня терапія була невдалою і терміново потрібен новий курс лікування; помірний і слабкий ріст мікроорганізмів за результатами останніх аналізів говорить про успішність терапії. Крім того, в подальшому необхідно контролювати кількість стафілококів протягом 1 або 2 місяців після пройденого лікування.
Відзначено також, що після перебування хворих в хірургічній клініці стафілокок виявлявся у них вдвічі частіше, ніж при госпіталізації. У хворих, що надходять в стаціонари, спостерігається заміна антибіотикочутливості стафілококів на антибіотикорезистентність.
Лікування хворих на стафілокок препаратами пеніциліну або іншими антибіотиками, що давно застосовуються часто залишається безрезультатним, оскільки такі препарати нерідко лише поглиблюють тяжкість перебігу інфекції. Тому так важливо встановити, які антибіотики будуть ефективні при лікуванні стафілокока.