Бактеріологічне дослідження на стафілокок без антибіотикограми

Для визначення доцільності лікування.
Для диференціації бактеріоносійства і небезпечного інфікування.
Для контролю за станом пацієнта після проведеного лікування.
Для того щоб підтвердити, що стафілокок є причиною виниклого захворювання (про це свідчать високі показники посіву).

Для визначення бактеріального навантаження та прийняття рішення про доцільність лікування.
Після проведення антибактеріальної терапії – не менше ніж через 2 тижні після закінчення курсу антибіотиків.
У деяких випадках перед госпіталізацією в стаціонар (з профілактичною метою).

Рекомендується вжити великий обсяг рідини (води) за 8-12 годин до збору мокротиння.
Дослідження рекомендується проводити до початку прийому антибіотиків та інших антибактеріальних хіміотерапевтичних препаратів.
Виключити прийом сечогінних препаратів протягом 48 годин до збору сечі (за погодженням з лікарем).
Виключити прийом проносних препаратів, введення ректальних свічок, масел, обмежити прийом медикаментів, що впливають на перистальтику кишечника (беладона, пілокарпін і ін.) і на забарвлення калу (залізо, вісмут, сірчанокислий барій), протягом 72 годин до збору калу.

Золотисті стафілококи (Staphylococcus aureus) – грампозитивні умовно-патогенні бактерії роду Staphylococcus, що є найчастішою причиною стафілококових, зокрема внутрішньолікарняних, інфекцій. Золотисті стафілококи в нормі можуть розташовуватися на шкірі, слизовій оболонці носа і рідше в гортані, піхві, кишечнику. Вони зустрічаються у 30% здорових людей.
Якщо у людини слабка імунна система або порушений нормальний склад мікрофлори, то при пошкодженні шкіри (слизових оболонок) золотистий стафілокок може призводити до різноманітних місцевих і системних інфекційно-запальних захворювань:
шкіри (карбункули, імпетиго, фолікуліт),
молочних залоз (мастит),
дихальних шляхів і ЛОР-органів (тонзиліт, гайморит, отит, фарингіт, ларинготрахеїт, пневмонія),
сечовивідних шляхів (уретрит, цистит, пієлонефрит),
травної системи (ентероколіт, апендицит, перитоніт, холецистит),
кістково-суглобової системи (остеомієліт, артрит).
В окремих випадках можлива генералізація інфекції з розвитком септикопіємії. Вироблений золотистим стафілококом ентеротоксин викликає харчові отруєння і синдром токсичного шоку. Основні джерела інфекції: здорові (носії) і хворі люди, домашні та сільськогосподарські тварини, а також їжа, що містить збудника інфекції (найчастіше це цукровмісні молочні продукти). Інфікування може відбуватися контактним і повітряно-пиловим шляхом. Можливе аутоінфікування.
Для ідентифікації золотистого стафілокока проводиться посів клінічного матеріалу на поживні середовища, де при наявності S. aureus через 18-24 години спостерігається зростання колоній золотистого кольору.
Визначення кількості бактерій може знадобитися, наприклад, щоб зрозуміти, чи потрібно проводити лікування: в деяких випадках, якщо кількість невелика, лікування не проводиться. Рішення про його необхідність залежить від клінічних проявів, а також від кількості стафілокока. При невеликому вмісті мікробів і відсутності симптоматики лікування може взагалі не знадобитися, т. я. і в нормі на слизовій можуть перебувати ці мікроби. Стафілокок в кишечнику виявляється постійно, це не привід для лікування, але якщо його кількість перевищено, тоді потрібні заходи (бактерія може викликати коліки і розлади). Стафілокок в мазку без симптомів вагініту також є нормою, в той час як великі кількості стафілокока в мазку, поряд з підвищенням лейкоцитів, вимагають лікування.
Наявність стафілокока не обов’язково означає інфекцію, це може бути безсимптомне носійство, наприклад при посіві мазків з носа та зіва носійством вважається кількість бактерій до 103. Однак вищі показники говорять нам про золотистий стафілокок як про причину захворювання, і це вже далеко не безсимптомне носійство.
Багато що залежить від віку пацієнта. Наприклад, золотистий стафілокок в кількості 104 є цілком нормальним показником для дітей старше 1 року, але у грудних дітей в такій кількості вже потребує лікування.
У будь-якому випадку наявність стафілокока при відсутності симптомів хвороби – ще не привід до призначення ліків.
Кількість стафілокока може визначатися до і після лікування. Якщо з’ясовується, що ріст збудника інтенсивний, значить, інфекція набирає обертів, попередня терапія була невдалою і терміново потрібен новий курс лікування; помірний і слабкий ріст мікроорганізмів за результатами останніх аналізів говорить про успішність терапії. Крім того, в подальшому необхідно контролювати кількість стафілококів протягом 1 або 2 місяців після пройденого лікування.
Відзначено також, що після перебування хворих в хірургічній клініці стафілокок виявлявся у них вдвічі частіше, ніж при госпіталізації. У хворих, що надходять в стаціонари, спостерігається заміна антибіотикочутливості стафілококів на антибіотикорезистентність.