Диференціальна діагностика анаеробної і аеробної інфекцій, підбір адекватного терапевтичного лікування з урахуванням виявленої мікрофлори.
Діагностика латентних, прихованих і хронічних інфекцій: виявлення персистуючих, важкокультивуємих і / або некультивуємих форм мікроорганізмів.
Для вибору антибіотика для успішного лікування інфекції.
При наявності у пацієнта факторів ризику інвазивної грибкової інфекції: онкогематологічних захворювань, лікарської імуносупресії, ВІЛ-інфекції;
при наявності клінічних або рентгенологічних ознак інвазивних грибкових інфекцій.
Рекомендується вжити великий об’єм рідини (чистої негазованої води) за 8-12 годин до збору мокротиння.
За 3-4 години до взяття мазків з ротоглотки (зіву) не вживати їжу, не пити, не чистити зуби, не полоскати рот / горло, чи не жувати жувальну гумку, не курити. За 3-4 години до взяття мазків з носа не закапувати краплі / спреї і не промивати ніс. Взяття мазків оптимально виконувати вранці, відразу після нічного сну.
Жінкам дослідження (процедуру взяття урогенітального мазка або збір сечі) рекомендується проводити до менструації або через 2-3 дня після її закінчення.
Чоловікам – не мочитися протягом 3 годин до взяття урогенітального мазка або збору сечі.
Анаеробна мікрофлора – це мікроорганізми, для життєдіяльності і розмноження яких не потрібен кисень, для багатьох з них він, навпаки, є згубним. Анаероби населяють організм людини в нормі (в травному тракті, органах дихання, сечостатевій системі). При зниженні імунітету або травмах, ушкодженнях можлива активація інфекції з розвитком запального процесу. Організм людини тоді може ставати по суті джерелом зараження сам для себе (ендогенне інфікування). Рідше анаероби потрапляють в організм зовні (глибока колота рана, інфікований аборт, поранення черевної та грудної порожнини, введення спиць і протезів). Розвиваючись в товщі шкіри, м’яких тканин і м’язів, анаероби здатні викликати абсцеси, міозити. Симптоми, що дозволяють запідозрити анаеробну інфекцію м’яких тканин: щільний набряк, газоутворення (відчуття, що лопаються бульбашки повітря під шкірою при натисканні), гнильне запалення, смердючий запах.
Основне лікування анаеробного запалення – хірургічне. При цьому необхідно усунути джерело запалення або розкрити рану, забезпечивши доступ кисню, згубного для анаеробів.
Життєдіяльність аеробної флори можлива лише при наявності вільного кисню. На відміну від анаеробів, у них він бере участь в процесі вироблення енергії, необхідної їм для розмноження. Ці бактерії не мають вираженого ядра. Вони розмножуються брунькуванням або поділом, при окисленні утворюючи токсичні продукти. Культивування аеробних бактерій включає в себе не тільки використання підходящого для них живильного середовища, але також і кількісний контроль кисневої атмосфери і підтримання оптимальних температур. Для кожного мікроорганізму даної групи існує мінімум і максимум кисневої концентрації в середовищі, що оточує його, необхідної для його нормального розмноження і розвитку.
Факультативні анаероби – організми, які існують і виконують всі енергетичні та репродуктивні цикли по анаеробному шляху, але при цьому при цьому здатні існувати і розвиватися в присутності кисню. Останньою характеристикою облігатні і факультативні анаероби і відрізняються, тому що облігатні не здатні існувати в умовах кисню і при його появі гинуть. Всю необхідну для свого існування, розвитку і розмноження енергію факультативні анаероби отримують за допомогою розщеплення органічних і неорганічних сполук.
Для диференціальної діагностики анаеробної і аеробної інфекції проводять посів біоматеріалу на флору, так як принципи лікування в тому чи іншому випадку будуть різні. За культурою визначається вид мікроорганізмів, які беруть участь у формуванні запальної реакції.