Для диференціальної діагностики аутоімунних захворювань печінки (аутоімунного гепатиту, первинного біліарного цирозу, первинного склерозуючого холангіту). Для діагностики аутоімунного гепатиту 2-го типу і контролю його лікування. Для визначення тактики ведення пацієнтів з гепатитом С.
При симптомах гострого гепатиту: лихоманці, болі в правому підребер’ї, жовтяниці.
При симптомах хронічного гепатиту: невмотивованій слабкості, анорексії, артралгії, міалгії, діареї, відчутті дискомфорту в області живота, помірному свербінні, втрати ваги. До призначення препарату інтерферон альфа пацієнтам з гепатитом С.
Не палити протягом 30 хвилин до дослідження.
Анти-LKM – це гетерогенна група аутоантитіл, характерних для аутоімунного гепатиту. Свою назву (від англ. Anti-liver kidney microsomal) вони отримали завдяки тому, що здатні взаємодіяти з ферментами мікросомальною системою окислення печінки і нирок. Розрізняють декілька варіантів цих антитіл.
Анти-LKM-1 взаємодіють з ферментом цитохромоксидазою CYP 2D6. Основним антигеном для анти-LKM-2 є цитохромоксидаза CYP 2С9. Анти-LKM-3 спрямовані проти ферменту УДФ-глюкуронілтрансферази-1. Також описані анти-LKM до цитохромоксидази CYP 1A2 і CYP 2A6. Анти-LKM, поряд з антитілами до мітохондрій і антитілами до гладких м’язів, найбільш часто виявляються у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями печінки. До сих пір залишається не зовсім зрозумілим, чи є ці антитіла безпосередньою причиною захворювань або виробляються у відповідь на пошкодження гепатоцитів. Основним методом виявлення цих аутоантитіл є реакція непрямої імунофлюоресценції (РНІФ). Імуноферментний аналіз (ІФА) доповнює, але не замінює РНІФ. Різні варіанти анти-LKM мають різний тип світіння при дослідженні за допомогою РНІФ, що розрізняє їх між собою і з іншими аутоантитілами до компонентів печінки. Тому дослідження анти-LKM за допомогою РНІФ проводиться для диференціальної діагностики аутоімунних захворювань печінки: первинного біліарного цирозу, первинного склерозитуючого холангіту, аутоімунного гепатиту і перехресних синдромів. Вони мають схожу клінічну картину, що не дозволяє розрізнити їх на підставі клінічних ознак. Основою диференціальної діагностики цих захворювань є дослідження антитіл до компонентів гепатоцитів. Так, наприклад, виявлення анти-LKM більш характерно для аутоімунного гепатиту, а виявлення антитіл до мітохондрій – для первинного біліарного цирозу.
Залежно від наявності тих чи інших антитіл, аутоімунний гепатит поділяють на кілька типів. Виявлення анти-LKM-1 дозволяє класифікувати захворювання як 2-й тип. Цей варіант аутоімунного гепатиту більш характерний для дітей у віці до 15 років, частіше вражає дівчаток і має менш сприятливий прогноз, ніж 1-й і 3-й типи.
CYP 2D6 володіє деякою антигенною схожістю з вірусом гепатиту С. Можливо, з цієї причини в крові пацієнтів, інфікованих гепатитом С, частіше вдається виявити анти-LKM (у 6% інфікованих дорослих та 11% дітей). У хворих на гепатит С, в крові яких присутні анти-LKM, частіше погіршується стан у відповідь на терапію інтерфероном альфа, і вони потребують більш ретельного підбору дози препарату і контролі функції печінки. Тому дослідження анти-LKM доцільно проводити до призначення терапії гепатиту С інтерфероном. Слід зазначити, що вибір методу виявлення цих антитіл в цьому випадку відіграє велику роль. Наприклад, дослідження анти-LKM у пацієнтів з гепатитом С за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) характеризується більшою частотою помилково негативних результатів в порівнянні з РНІФ. Тому РНІФ є найкращим методом виявлення анти-LKM у пацієнтів з гепатитом С.
Незважаючи на те що виявлення анти-KLM вважається характерною ознакою аутоімунного гепатиту, позитивний результат аналізу не є абсолютним діагностичним критерієм цього захворювання. Виявлення анти-LKM у пацієнта без будь-яких інших ознак ураження печінки не трактується на користь діагнозу “аутоімунний гепатит”. Такі пацієнти, однак, потребують більш точного спостереження лікаря. З іншого боку, негативний результат дослідження не дозволяє повністю виключити аутоімунний гепатит, в цьому випадку пацієнту з клінічними і біохімічними ознаками аутоімунного гепатиту рекомендується повторне дослідження анти-LKM.
Діагноз “аутоімунний гепатит” ставиться після виключення всіх інших, більш частих, причин гепатиту (вірусний гепатит, токсичне ураження печінки, вроджені хвороби метаболізму). Тому дослідження анти-LKM проводять одночасно з лабораторною діагностикою гепатитів, дослідженням функції печінки і деяких специфічних показників (міді, альфа-1-антитрипсину).
Рівень анти-LKM знижується при досягненні контролю над хворобою, і аналіз може стати негативним. З цієї причини доцільно проводити повторні дослідження анти-LKM для оцінки активності захворювання.
Аутоімунний гепатит часто поєднується з іншими аутоімунними захворюваннями, такими як гемолітична і перніціозна анемія та ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура. Тому при позитивному результаті дослідження і підтвердження діагнозу “аутоімунний гепатит” проводять додаткові дослідження для виключення супутніх захворювань.