Для діагностики антифосфоліпідного синдрому. Для оцінки ризику розвитку венозних і артеріальних тромбозів у пацієнтів з антифосфоліпідним синдромом.
При наявності симптомів венозного або артеріального тромбозу у молодого (до 50 років) пацієнта або тромбозу незвичайної локалізації.
При обстеженні пацієнтки зі звичним невиношуванням вагітності, тобто при наявності в анамнезі у жінки поспіль трьох і більше мимовільних переривань вагітності в терміни до 22 тижнів.
При інших непрямих ознаках антифосфоліпідного синдрому: симптомах пошкодження клапанів серця (вегетації, потовщення, дисфункції), ретикулярному ливедо, нефропатії, тромбоцитопенії, прееклампсії, хореї, епілепсії.
При тромбозі або втрати вагітності у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями (наприклад, СЧВ).
Поряд з вовчаковим антикоагулянтом при отриманні збільшеного часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ).
При позитивному результаті RPR-тесту при скринінгу сифілісу.
Не палити протягом 30 хвилин до дослідження.
Антитіла до кардіоліпіну (АКЛ) – це аутоантитіла, що виробляються проти одного з фосфоліпідів мембрани мітохондрій – кардіоліпіну. Причому вони спрямовані не проти самого фосфоліпіду, а проти плазмового аполіпопротеїну (бета-2-глікопротеїну), асоційованого з кардіоліпіном. АКЛ відносяться до групи антифосфоліпідних антитіл, куди також входить вовчаковий антикоагулянт, антитіла до бета-2-глікопротеїну, протромбіну, протеїнів С і S і інших антигенів. Вони мають протромбогенний потенціал, а їх присутність в крові асоційована з венозними і артеріальними тромбозами і звичним невиношуванням вагітності – сукупність цих імунологічних та клінічних ознак називається антифосфоліпідним синдромом (АФС). Підтвердження діагнозу “АФС” засноване на виявленні в крові антифосфоліпідних антитіл. Частіше за інших з них вдається визначити АКС (від чого синдром також називається антикардіоліпіновий).
Бажано, щоб дослідження АКЛ було проведено поза епізодом гострого тромбозу. Це пов’язано з тим, що на фоні поточного тромбозу можлива транзиторна поява АКЛ, не пов’язана з наявністю антифосфоліпідного синдрому. Для диференціальної діагностики транзиторною і персистуючої продукції АКС дослідження повторюють через 12 тижнів.
Так як наявність АКЛ – це не єдина і не основна причина венозних і артеріальних тромбозів, проведення аналізу не показано у всіх випадках тромботичного синдрому. Він вважається недоцільним в групі літніх пацієнтів з ознаками тромбозу. І, навпаки, дослідження показано при тромбозі у молодих пацієнтів (молодше 50 років) або тромбозі незвичайної локалізації. Тест на АКЛ характеризується високою чутливістю, проте його специфічність невелика. У пацієнтів з вірусними інфекціями (герпес зостер, ВІЛ), ревматичною поліміалгією, гігантоклітинним артеріїтом, епілепсією, хореєю і деякими іншими станами може бути позитивний результат аналізу. Як правило, продукція АКЛ при цих захворюваннях – короткочасний і доброякісний феномен, а при повторному дослідженні через 6-12 тижнів результат стає негативним (збереження позитивного результату має насторожити лікаря відносно наявності антифосфоліпідного синдрому).
Виявлення АКЛ є необхідним, але не достатнім критерієм для постановки діагнозу антифосфоліпідного синдрому. До інших обов’язкових лабораторних критеріїв відносяться вовчаковий антикоагулянт і антитіла до бета-2-глікопротеїну. Як правило, в крові пацієнтів з яскраво вираженими ознаками АФС вдається виявити всі три варіанти антифосфоліпідних аутоантитіл. Крім того, наявність трьох варіантів аутоантитіл асоційоване з високим ризиком тромботичних станів в майбутньому.
Якщо діагноз “антифосфоліпідний синдром” був встановлений, немає необхідності в періодичному повторенні дослідження АКЛ. Виняток становлять випадки, коли непередбачувано змінюється клінічна картина захворювання і потрібна переоцінка діагнозу. Результат дослідження АКЛ може змінюватися в одного і того ж хворого з плином часу, що, однак, не залежить від ступеня активності захворювання і тому не використовується для контролю лікування АФС.
У переважній більшості випадків АФС діагностується у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, найбільш часто – на системний червоний вовчак (СЧВ). Такий АФС називається вторинним. Тому при обстеженні пацієнтів з СЧВ необхідний аналіз на АКС і інші антифосфоліпідні антитіла для виключення АФС. Виявлення АКЛ у пацієнтів без ознак будь-якого аутоімунного захворювання називається первинним АФС. Первинний і вторинний АФС мають дуже багато спільних рис, що не завжди дозволяє диференціювати ці стани на підставі клінічної картини. Однак диференціальна діагностика варіантів антифосфоліпідного синдрому необхідна для інтерпретації результатів дослідження АКЛ. Так, позитивне предбачуване значення (PPV) виявлення АКЛ у пацієнта з групи ризику по антифосфоліпідному синдромі (наприклад, пацієнт з СЧВ) вище, ніж PPV виявлення АКЛ у пацієнта без аутоімунних захворювань.
Діагностика вторинного АФС має деякі особливості. Присутність в крові хворих з аутоімунними захворюваннями інших аутоантитіл (в першу чергу, ревматоїдного фактора, РФ) може впливати на результат дослідження. Наявність РФ призводить до завищення титру IgM-АКС і в підсумку може позначитися на результаті аналізу в цілому. Тому інтерпретація результату дослідження АКЛ у таких хворих проводиться з урахуванням даних про наявність РФ.
Пацієнти з АКЛ в сироватці крові демонструють позитивний результат RPR-тесту на сифіліс, так як в цьому дослідженні в якості антигену використовується комплекс фосфоліпідів, що включає і кардіоліпін. У таких випадках для правильної інтерпретації результату RPR-теста виконують більш специфічне дослідження АКЛ.