Тест виконується в Німеччині
Синоніми: Інсулін антитіла. IgG до інсуліну. Діабет. Цукор крові. Гормони жіночі. Гормони чоловічі. Вагітність. Інсулінома. Ендокринолог. Гінеколог. Підшлункова залоза. Гіпоглікемія. Insulin. Insulin Autoantibodies, IAA
Товарів, відповідних вашому запиту, не знайдено.
Тест виконується в Німеччині
Для диференціальної діагностики цукрового діабету 1-го і 2-го типів.
Для складання прогнозу розвитку ЦД 1-го типу у пацієнтів з обтяженим спадковим анамнезом по цьому захворюванню, особливо у дітей.
При обстеженні пацієнта з клінічними ознаками гіперглікемії: спрагою, збільшенням обсягу добової сечі, посиленням апетиту, втратою ваги, прогресуючим зниженням зору, зниженням чутливості шкіри кінцівок, утворенням виразок стоп і гомілок, що довго не гояться
При обстеженні пацієнта з обтяженим спадковим анамнезом по цукровому діабету 1-го типу, особливо якщо це дитина.
Не палити протягом 30 хвилин до дослідження.
Антитіла до інсуліну (АТ до інсуліну) – це аутоантитіла, що виробляються організмом проти власного інсуліну. Вони є найбільш специфічним маркером цукрового діабету 1-го типу (ЦД 1-го типу) і досліджуються для диференціальної діагностики цього захворювання. ЦД 1-го типу (інсулінозалежний ЦД) виникає в результаті аутоімунного пошкодження клітин підшлункової залози, що призводить до абсолютної недостатності інсуліну в організмі. Це відрізняє ЦСД 1-го типу від ЦД 2-го типу, при якому імунологічні порушення грають набагато меншу роль. Диференціальна діагностика типів ЦД має принципове значення для складання прогнозу і тактики лікування.
Для диференціальної діагностики варіантів ЦД досліджують аутоантитіла, спрямовані проти клітин острівців Лангерганса. Переважна більшість пацієнтів з ЦД 1-го типу мають антитіла до компонентів власної підшлункової залози. І, навпаки, такі аутоантитіла нехарактерні для пацієнтів з ЦД 2-го типу.
Інсулін є аутоантигеном при розвитку ЦД 1-го типу. На відміну від інших відомих аутоантигенів, виявлених при цьому захворюванні (глутаматдекарбоксилаза і різноманітні білки острівців Лангерганса), інсулін – це єдиний строго специфічний для підшлункової залози аутоантиген. Тому позитивний аналіз на АТ до інсуліну вважається самим специфічним маркером аутоімунного ушкодження підшлункової залози при ЦД 1-го типу (в крові 50% пацієнтів з ЦД 1-го типу виявляються аутоантитіла до інсуліну). До інших аутоантитіл, що також виявляються в крові пацієнтів з ЦД 1-го типу, відносять антитіла до острівцевих клітинам підшлункової залози, антитіла до глутаматдекарбоксилази і деякі інші. На момент постановки діагнозу у 70% пацієнтів є 3 і більше виду антитіл, менш ніж у 10% – тільки один вид і у 2-4% немає ніяких специфічних аутоантитіл. При цьому аутоантитіла при ЦД 1-го типу не є безпосередньою причиною розвитку захворювання, а лише відображають деструкцію клітин підшлункової залози.
АТ до інсуліну найбільш характерні для дітей з ЦД 1-го типу і набагато рідше виявляються у дорослих хворих. Як правило, у пацієнтів дитячого віку вони виникають першими в дуже високому титрі (така тенденція особливо виражена у дітей віком до 3 років). З огляду на ці особливості, аналіз на АТ до інсуліну вважається кращим лабораторним тестом для підтвердження діагнозу “ЦД 1-го типу” у дітей з гіперглікемією. Слід, однак, відзначити, що негативний результат не виключає наявності ЦД 1-го типу. Для отримання максимально повної інформації при діагностиці рекомендується аналіз не тільки на АТ до інсуліну, а й на інші специфічні для ЦД 1-го типу аутоантитіла. Виявлення АТ до інсуліну у дитини без гіперглікемії не розглядається на користь діагнозу “ЦД 1-го типу”. З перебігом хвороби рівень АТ до інсуліну знижується аж до невизначених величин, що відрізняє ці антитіла від інших специфічних для ЦД 1-го типу антитіл, концентрація яких залишається стабільною або наростає.
Незважаючи на те що АТ до інсуліну вважаються специфічним маркером ЦД 1-го типу, описані випадки ЦД 2-го типу, при яких також вдалося виявити ці аутоантитіла.
ЦД 1-го типу має виражену генетичну спрямованість. Більшість хворих цим захворюванням – носії певних алелей HLA-DR3 і HLA-DR4. Ризик розвитку ЦД 1-го типу у близьких родичів пацієнта з цим захворюванням збільшується в 15 разів і становить 1:20. Як правило, імунологічні порушення у вигляді вироблення аутоантитіл до компонентів підшлункової залози реєструються задовго до виникнення ЦД 1-го типу. Це пов’язано з тим, що для розвитку розгорнутої клінічної симптоматики ЦД 1-го типу потрібна деструкція 80-90% клітин острівців Лангерганса. Тому тест на АТ до інсуліну може бути використаний для оцінки ризику розвитку ЦД в майбутньому у пацієнтів з обтяженим спадковим анамнезом по цьому захворюванню. Наявність АТ до інсуліну в крові таких пацієнтів асоційоване з 20-процентним збільшенням ризику розвитку ЦД 1-го типу в найближчі 10 років. Виявлення 2 і більш специфічних для ЦД 1-го типу аутоантитіл збільшує ризик розвитку захворювання на 90% в найближчі 10 років.
Незважаючи на те що аналіз на АТ до інсуліну (так само як і на будь-які інші лабораторні показники) не рекомендований в якості скринінгу ЦД 1-го типу, дослідження може бути корисним при обстеженні дітей з обтяженим спадковим анамнезом по ЦД 1-го типу. Спільно з глюкозотолерантним тестом воно дозволяє діагностувати ЦД 1-го типу до розвитку виражених клінічних симптомів, в тому числі діабетичного кетоацидозу. Рівень С-пептиду на момент постановки діагнозу також буде вищим, що відображає кращі показники залишкової функції клітин, які спостерігаються при такій тактиці ведення пацієнтів з групи ризику.
Більшість пацієнтів, які отримують препарати інсуліну (екзогенний, рекомбінантний інсулін), з часом починають виробляти до нього антитіла. У них результат дослідження буде позитивним незалежно від того, виробляють вони антитіла до ендогенного інсуліну чи ні. Через це дослідження не призначене для диференціальної діагностики ЦД 1-го типу у пацієнтів, які вже отримували препарати інсуліну. Така ситуація може виникнути, коли ЦД 1-го типу підозрюють у пацієнта з помилково поставленим діагнозом “ЦД 2-го типу”, які отримували лікування екзогенних інсуліном для корекції гіперглікемії.
Більшість пацієнтів з ЦД 1-го типу мають одне або кілька супутніх аутоімунних захворювань. Найбільш часто вдається діагностувати аутоімунні захворювання щитовидної залози (тиреоїдит Хашимото або хвороба Грейвса), первинну недостатність надниркових залоз (хвороба Аддісона), глютенову ентеропатію (целіакію) і перніціозну анемію. Тому при позитивному результаті аналізу на АТ до інсуліну і підтвердження діагнозу “ЦД 1-го типу” необхідно проведення додаткових лабораторних досліджень для виключення цих захворювань.
Вартість забору біоматеріалу - 45 ₴