Антитіла IgG до інсуліну

Для диференціальної діагностики цукрового діабету 1-го і 2-го типів.
Для складання прогнозу розвитку ЦД 1-го типу у пацієнтів з обтяженим спадковим анамнезом по цьому захворюванню, особливо у дітей.

При обстеженні пацієнта з клінічними ознаками гіперглікемії: спрагою, збільшенням обсягу добової сечі, посиленням апетиту, втратою ваги, прогресуючим зниженням зору, зниженням чутливості шкіри кінцівок, утворенням виразок стоп і гомілок, що довго не гояться
При обстеженні пацієнта з обтяженим спадковим анамнезом по цукровому діабету 1-го типу, особливо якщо це дитина.

Не палити протягом 30 хвилин до дослідження.

Антитіла до інсуліну (АТ до інсуліну) – це аутоантитіла, що виробляються організмом проти власного інсуліну. Вони є найбільш специфічним маркером цукрового діабету 1-го типу (ЦД 1-го типу) і досліджуються для диференціальної діагностики цього захворювання. ЦД 1-го типу (інсулінозалежний ЦД) виникає в результаті аутоімунного пошкодження клітин підшлункової залози, що призводить до абсолютної недостатності інсуліну в організмі. Це відрізняє ЦСД 1-го типу від ЦД 2-го типу, при якому імунологічні порушення грають набагато меншу роль. Диференціальна діагностика типів ЦД має принципове значення для складання прогнозу і тактики лікування.
Для диференціальної діагностики варіантів ЦД досліджують аутоантитіла, спрямовані проти клітин острівців Лангерганса. Переважна більшість пацієнтів з ЦД 1-го типу мають антитіла до компонентів власної підшлункової залози. І, навпаки, такі аутоантитіла нехарактерні для пацієнтів з ЦД 2-го типу.
Інсулін є аутоантигеном при розвитку ЦД 1-го типу. На відміну від інших відомих аутоантигенів, виявлених при цьому захворюванні (глутаматдекарбоксилаза і різноманітні білки острівців Лангерганса), інсулін – це єдиний строго специфічний для підшлункової залози аутоантиген. Тому позитивний аналіз на АТ до інсуліну вважається самим специфічним маркером аутоімунного ушкодження підшлункової залози при ЦД 1-го типу (в крові 50% пацієнтів з ЦД 1-го типу виявляються аутоантитіла до інсуліну). До інших аутоантитіл, що також виявляються в крові пацієнтів з ЦД 1-го типу, відносять антитіла до острівцевих клітинам підшлункової залози, антитіла до глутаматдекарбоксилази і деякі інші. На момент постановки діагнозу у 70% пацієнтів є 3 і більше виду антитіл, менш ніж у 10% – тільки один вид і у 2-4% немає ніяких специфічних аутоантитіл. При цьому аутоантитіла при ЦД 1-го типу не є безпосередньою причиною розвитку захворювання, а лише відображають деструкцію клітин підшлункової залози.
АТ до інсуліну найбільш характерні для дітей з ЦД 1-го типу і набагато рідше виявляються у дорослих хворих. Як правило, у пацієнтів дитячого віку вони виникають першими в дуже високому титрі (така тенденція особливо виражена у дітей віком до 3 років). З огляду на ці особливості, аналіз на АТ до інсуліну вважається кращим лабораторним тестом для підтвердження діагнозу “ЦД 1-го типу” у дітей з гіперглікемією. Слід, однак, відзначити, що негативний результат не виключає наявності ЦД 1-го типу. Для отримання максимально повної інформації при діагностиці рекомендується аналіз не тільки на АТ до інсуліну, а й на інші специфічні для ЦД 1-го типу аутоантитіла. Виявлення АТ до інсуліну у дитини без гіперглікемії не розглядається на користь діагнозу “ЦД 1-го типу”. З перебігом хвороби рівень АТ до інсуліну знижується аж до невизначених величин, що відрізняє ці антитіла від інших специфічних для ЦД 1-го типу антитіл, концентрація яких залишається стабільною або наростає.
Незважаючи на те що АТ до інсуліну вважаються специфічним маркером ЦД 1-го типу, описані випадки ЦД 2-го типу, при яких також вдалося виявити ці аутоантитіла.
ЦД 1-го типу має виражену генетичну спрямованість. Більшість хворих цим захворюванням – носії певних алелей HLA-DR3 і HLA-DR4. Ризик розвитку ЦД 1-го типу у близьких родичів пацієнта з цим захворюванням збільшується в 15 разів і становить 1:20. Як правило, імунологічні порушення у вигляді вироблення аутоантитіл до компонентів підшлункової залози реєструються задовго до виникнення ЦД 1-го типу. Це пов’язано з тим, що для розвитку розгорнутої клінічної симптоматики ЦД 1-го типу потрібна деструкція 80-90% клітин острівців Лангерганса. Тому тест на АТ до інсуліну може бути використаний для оцінки ризику розвитку ЦД в майбутньому у пацієнтів з обтяженим спадковим анамнезом по цьому захворюванню. Наявність АТ до інсуліну в крові таких пацієнтів асоційоване з 20-процентним збільшенням ризику розвитку ЦД 1-го типу в найближчі 10 років. Виявлення 2 і більш специфічних для ЦД 1-го типу аутоантитіл збільшує ризик розвитку захворювання на 90% в найближчі 10 років.
Незважаючи на те що аналіз на АТ до інсуліну (так само як і на будь-які інші лабораторні показники) не рекомендований в якості скринінгу ЦД 1-го типу, дослідження може бути корисним при обстеженні дітей з обтяженим спадковим анамнезом по ЦД 1-го типу. Спільно з глюкозотолерантним тестом воно дозволяє діагностувати ЦД 1-го типу до розвитку виражених клінічних симптомів, в тому числі діабетичного кетоацидозу. Рівень С-пептиду на момент постановки діагнозу також буде вищим, що відображає кращі показники залишкової функції клітин, які спостерігаються при такій тактиці ведення пацієнтів з групи ризику.
Більшість пацієнтів, які отримують препарати інсуліну (екзогенний, рекомбінантний інсулін), з часом починають виробляти до нього антитіла. У них результат дослідження буде позитивним незалежно від того, виробляють вони антитіла до ендогенного інсуліну чи ні. Через це дослідження не призначене для диференціальної діагностики ЦД 1-го типу у пацієнтів, які вже отримували препарати інсуліну. Така ситуація може виникнути, коли ЦД 1-го типу підозрюють у пацієнта з помилково поставленим діагнозом “ЦД 2-го типу”, які отримували лікування екзогенних інсуліном для корекції гіперглікемії.
Більшість пацієнтів з ЦД 1-го типу мають одне або кілька супутніх аутоімунних захворювань. Найбільш часто вдається діагностувати аутоімунні захворювання щитовидної залози (тиреоїдит Хашимото або хвороба Грейвса), первинну недостатність надниркових залоз (хвороба Аддісона), глютенову ентеропатію (целіакію) і перніціозну анемію. Тому при позитивному результаті аналізу на АТ до інсуліну і підтвердження діагнозу “ЦД 1-го типу” необхідно проведення додаткових лабораторних досліджень для виключення цих захворювань.